Як визначити маркування засувки: правила, приклади та стандарти

Кожна вироблена засувка має власне маркування, яке дає нам змогу швидко визначити основні характеристики: тип, конструкцію, матеріал корпусу, робочі параметри, а також стандарти, яким відповідає виріб. Навіть, якщо цього маркування немає на корпусі або в паспорті, вона все одно була вироблена за якимось конструктивним типом. Як правильно “прочитати” маркування, які правила його формування, які способи нанесення застосовуються на виробництві, а також приклади розшифровки та основні стандарти, що регламентують ці питання у цій статті.

Значення маркування та його роль в експлуатації

Маркування – це своєрідний ID виробу. Містить базову технічну інформацію, яка необхідна фахівцеві для вибору, монтажу та обслуговування трубопровідної арматури. На практиці без знань про те, як розшифрувати символи й цифри, можна обрати невідповідну засувку, що призведе до збоїв у роботі всієї системи, швидкого виходу з ладу обладнання чи аварійних ситуацій.

Зокрема, завдяки правильно прочитаному маркуванню можна визначити:

• Тип виробу (наприклад, клинова, паралельна чи інша конструкція).
• Матеріал виготовлення (сталь, чавун, нержавіюча сталь, спеціальні сплави).
• Умовний тиск та діаметр (сумісність із конкретною ділянкою трубопроводу).
• Діапазон робочих температур (за необхідності зазначається окремо).
• Наявність додаткових захисних покриттів або особливих конструктивних елементів.

Розуміння маркування дає змогу миттєво визначити, чи підходить обраний екземпляр арматури до ваших технічних і галузевих вимог, а також сприяє швидшому пошуку аналогів або замінників у разі потреби.

Правила маркування засувок

Стандартизація маркування – це результат багаторічного розвитку промислової та будівельної галузі. Існує низка нормативних документів, які визначають, якою має бути послідовність символів, розміри букв і цифр, а також де саме має бути розташований текст. В Україні часто використовуються регламенти, що історично склалися на базі російських ГОСТів або ДСТУ (Державних стандартів України). У процесі глобалізації все частіше застосовуються й міжнародні стандарти (EN, ISO).

Загальні підходи до маркування засувок, як правило, полягають у такому:

1. Єдина послідовність символів, де кожен блок (цифри, літери) має чітке значення.
2. Вказівка типу виробу (засувка, вентиль, кран тощо).
3. Матеріал корпусу та/або елементів затвора (сталь, чавун, нержавіюча сталь, бронза тощо).
4. Додаткові конструктивні ознаки (тип клина, спосіб з’єднання з трубопроводом, особливості приводу).
5. Клас тиску або умовний тиск (PN чи Ru).
6. Позначення виробника (логотип, код, іноді літери, що позначають завод).

Важливо розуміти, що залежно від року випуску та конкретного виробника послідовність символів може відрізнятися. Проте більшість виробів провідних заводів відповідає загальній концепції, яку ми розглянемо нижче.

Зміст маркування: основні елементи

Щоби правильно “прочитати” маркування, треба знати, які саме елементи в нього входять. Наведемо найтиповіші:

1. Цифрова частина, що позначає конструктивні особливості або тип арматури.
   Наприклад, для засувок часто використовуються кодові комбінації на кшталт “30” – це традиційне позначення саме для засувки за системою “п’ятизначного шифру” в умовному розподілі трубопровідної арматури.

2. Літерна частина, що вказує на матеріал корпуса або виконання.

   • “С” – вуглецева сталь (іноді розуміється як “сталеве виконання”).
   • “КЧ” – ковкий чавун.
   • “Ч” – сірий чавун (менш розповсюджена літерна позначка, та все ж інколи зустрічається).
   • “НЖ” – нержавіюча сталь (від “НерЖавеющая сталь”).
   • “Бр” – бронза (застосовується здебільшого в вентилях, проте інколи зустрічається і в засувках).

3. Подальші цифри, що уточнюють різновид конструкції.
   Вони можуть позначати, до якої саме серії або конструктивного виконання належить виріб (наприклад, тип клина – пружний чи суцільний, тип ущільнення, спосіб кріплення кришки тощо).

4. Додаткові літери для особливих виконань.

   • “Г” – герметичне з’єднання (іноді).
   • “П” – під привод (редуктор, електропривод).
   • “Ф” – фланцеве з’єднання (хоча частіше фланцеве з’єднання вказується цифровим кодом PN).
   • “Р” – різьбове з’єднання (рідше використовується для задвижок, але теоретично може бути).
   • “ДУ” – діаметр умовного проходу (скоріше вказується окремо, але також може бути частиною маркування).

5. Умовний тиск (PN, Ru) та номінальний діаметр (DN, Ду).
   Зазвичай ці параметри можуть зазначатися на табличці, литому відбитку на корпусі чи гравіруванні (наприклад, “PN16”, “PN25” або “Ru25”, а також “DN50”, “DN100” тощо).

6. Товарний знак (логотип) або код заводу-виробника.
   Це може бути окреме клеймо, відбиток або набір літер.

7. Рік випуску чи партія.
   Не завжди зазначається на корпусі, проте часто можна знайти цю інформацію на спеціальній прикріпленій бирці чи шильді.

Способи маркування засувок

Для нанесення маркування виробники використовують кілька основних методів. Вибір залежить від масштабів виробництва, від типу металу й від вимог стандартів.

1. Лиття (відлив у формі)
   При виготовленні чавунних і сталевих деталей методом лиття написи інколи роблять просто у формі – так зване “литне маркування”. У результаті символи одразу формуються на корпусі. Цей спосіб доволі надійний, адже інформація “вбудована” в металеву структуру й не стирається з часом.

2. Гравірування та карбування
   Після виготовлення виробу на спеціальному обладнанні (різцем, лазером чи електрохімічним способом) роблять гравіювання. Цей метод, як правило, застосовується для дорожчих засувок або коли потрібно нанести більш детальну інформацію.

3. Нанесення за допомогою фарби чи наклейок
   Використовується здебільшого для додаткових позначень (наприклад, кольорових міток про тип приводів чи про обмеження в застосуванні). Однак цей метод менш довговічний, оскільки фарба може з часом стертися. Тому важливі відомості зазвичай дублюють у литому чи гравірованому вигляді.

4. Металеві бирки та шильди
   Нерідко на засувку прикріплюють табличку (шильд), виготовлену з нержавіючої сталі або іншого корозійностійкого матеріалу. На ній лазерним чи механічним способом указуються технічні дані та маркування. Перевага цього способу – можливість нанести багато інформації: від умовного прохідного діаметра до ГОСТів і логотипу виробника.

Приклади маркування та їхня розшифровка

Нижче наведемо кілька поширених прикладів маркування засувок і пояснимо, що означає кожен елемент. Звернімо увагу, що це типові зразки, і конкретні цифри/літери можуть відрізнятися залежно від виробника.

1. “30с41НЖ”

• 30 – загальне позначення трубопровідної арматури типу “засувка” (у багатьох класифікаціях “3” означає “запірна арматура”, а “0” – конкретно засувку).
• с – “сталеве” виконання корпусу (з вуглецевої сталі).
• 41 – конкретне конструктивне виконання (клинова засувка зі штоком, що висувається). Цифри можуть позначати вид ущільнення, тип кришки, способи приєднання тощо.
• НЖ – деталі, які контактують із середовищем (клин, ущільнювальні кільця) виготовлені з нержавіючої сталі.

Такі засувки часто використовуються в промисловості, де потрібна корозійна стійкість робочих поверхонь затвора.

2. “30лс530нж”

• 30 – знову ж таки, засувка.
• лс – у деяких виробників “лс” може означати “литво зі сталі” (тобто корпус відлитий зі сталі певної марки), або “легована сталь”. Інколи трапляється позначення “л” (літакційна, лита) і “с” (сталева).
• 530 – це більш складне конструктивне виконання, що характеризує тип клина, ущільнення, максимальні параметри тиску/температури.
• нж – нержавіюча сталь у внутрішніх деталях.

Подібне маркування зустрічається рідше, але принцип розшифрування залишається тим самим: “цифри + літери” у певній послідовності.

3. “30кч70бр”

• 30 – тип арматури “засувка”.
• кч – ковкий чавун (виконання корпусу).
• 70 – конкретні конструктивні особливості, наприклад, тип роз’ємного з’єднання кришки з корпусом, різновид клина тощо.
• бр – бронзові ущільнювальні деталі, які запобігають корозії й покращують герметичність затвора (наприклад, бронзові кільця або сідела).

Такий виріб зазвичай орієнтований на системи з помірним тиском, де важливо водночас забезпечити корозійний захист робочої зони.

4. “Засувка 30с64нж PN16 DN100”

Тут інформація може бути подана компактніше, або частково на шильді.

• 30с64нж – уже відома нам структура: засувка, сталева, конструктивне виконання “64”, внутрішні елементи з нержавіючої сталі.
• PN16 – умовний тиск 16 бар (1,6 МПа).
• DN100 (Ду100) – номінальний діаметр 100 мм.

ГОСТи та нормативні документи

В Україні та країнах СНД найчастіше використовуються такі стандарти (частково успадковані з радянської системи ГОСТ):

1. ГОСТ 4666-75 – “Задвижки чугунные фланцевые”. Регламентує чавунні засувки з фланцевим приєднанням: конструкцію, розміри, технічні вимоги, а також елементи маркування.
2. ГОСТ 12815-80 – “Фланцы к трубопроводной арматуре и трубопроводам”. Хоча це стандарт на фланці, він тісно пов’язаний із маркуванням, оскільки зазначає, який умовний тиск і тип приєднання мають ті чи інші вироби.
3. ГОСТ 5762-2002 – “Задвижки стальные клиновые фланцевые”. Містить вимоги до сталевих клинових засувок, включаючи параметри PN, конструктивні розміри та маркування.
4. ГОСТ Р 52720-2007 (або ДСТУ EN 19) – Цей стандарт узгоджений із європейськими нормами, регламентує вимоги до маркування промислової трубопровідної арматури: інформацію, яку треба наносити на виріб, розміри символів, способи дублювання тощо.

Загалом, під час вибору та встановлення засувок рекомендується звертатися до чинних державних і міжнародних норм (EN, ISO), а також враховувати технічні умови (ТУ) виробника, якщо вони зареєстровані й відповідають вимогам безпеки та якості.

Додаткові поради щодо вибору та перевірки маркування

1. Звертайте увагу на правильність написання символів: якщо ви бачите невиразне або пошкоджене маркування (числа “зливаються”, літери майже нечитаються), це може бути ознакою підробки, або ж виріб тривалий час зберігався в невідповідних умовах.
2. Звіряйте маркування з технічним паспортом: відповідальний виробник завжди додає документацію, де вказано повний шифр. Якщо ж він не збігається з відлитим чи гравірованим на корпусі, варто додатково з’ясувати, чому так сталося.
3. Перевіряйте відповідність ГОСТам і стандартизованим нормам: у документації засувки мають бути посилання на стандарти (ГОСТ, ДСТУ, ТУ). Якщо таких даних немає, існує ризик, що виріб не пройшов належних випробувань.
4. Зважайте на призначення: навіть якщо маркування підходить за типом і матеріалом, треба враховувати робочі умови – тиск, температуру, склад середовища. У межах однієї серії можуть бути модифікації для різних сфер застосування.

Маркування засувок – це важливий елемент ідентифікації виробу, який дає змогу інженерам, монтажникам та обслуговуючому персоналу визначити всі ключові характеристики трубопровідної арматури. Воно базується на системі цифр і літер, що відображають конструктивні особливості, матеріали, тип ущільнень, умовний тиск, тип приєднання тощо. Щоби правильно вибрати та експлуатувати засувку, необхідно знати основні правила маркування, вміти відрізняти різні види позначень та орієнтуватися в чинних нормативних документах (ГОСТ, ДСТУ, EN).

Переважно структура маркування виглядає як комбінація “цифри + літери + додаткові цифри + можливі уточнення (матеріал ущільнення, фланцеве з’єднання)”. До того ж, додаткові дані часто містяться на шильді (бірці) – наприклад, номінальний діаметр (DN), умовний (або розрахунковий) тиск (PN), рік випуску, логотип виробника. Спосіб нанесення маркування теж може різнитися: від литого (відразу при виготовленні корпусу) до гравіювання чи металевих бирок.

Загалом, перш ніж купувати або монтувати засувку, варто:

• Перевірити достовірність маркування та відповідність документації виробника.
• Упевнитися, що маркована модель розрахована на потрібні показники тиску, температури й хімічну агресивність середовища.
• Ознайомитися з відповідними стандартами, щоб уникнути монтажу несертифікованих або неякісних виробів.

Знання цих нюансів не лише збереже час і кошти, а й гарантуватиме безпеку роботи системи упродовж тривалого часу. Адже правильно обрана й промаркована засувка – це запорука надійної експлуатації трубопроводу і уникнення позапланових ремонтів та аварійних ситуацій.